подивись

У районі Мугли (Muğla), що з’єднує Егейське та Середземне моря, зупинився час, тут збережені історія та природа, а зелень соснових лісів переплітається з блакиттю моря.

Розташований на півдні Егейського регіону, район Мугла (Muğla) підкорює серця відвідувачів як своїми історичними, так і культурними цінностями, що збереглися від античності до цього часу, а також сонцем, морем і незайманими бухтами.

Перше поселення людей у Муглі (Muğla), де протягом історії проживало багато цивілізацій, датується доісторичним періодом, згідно з наскельними малюнками в печерах регіону.

Відвідувачі Мугли (Muğla) мають можливість насолодитися морем, піском і сонцем, відвідати сотні музеїв та археологічних розкопок, а також здійснити мандрівку історією регіону.

Будинок культури в Муглі (Muğla)

Будинок культури в Муглі (Muğla Kültür Evi) - одне з найбільш улюблених та відвідуваних місць. Тут можна побачити як турецьку, так і грецьку архітектуру. Будинок культури датується 1800-ми роками і був націоналізований у 1999 році.

Музей у Муглі (Muğla Müzesi)

Наш двоповерховий музей побудований на прямокутному плані і він має відкритий внутрішній дворик, а також археологічний, етнографічний, гладіаторський та природничий відділи. У відділі “Етнографія” можна побачити аксесуари до повсякденного одягу, посуд, а також атрибутику, пов’язану з ткацькою та столярною діяльністю. У гладіаторському відділі є 7 надгробних плит, які привезли з античного міста Стратонікея (Stratonikeia); у відділі археології виставлені скам'янілості тварин та рослин, що існували 9 мільйонів років тому.

Ягджилар Хани (Yağcılar Hanı)

Історія Ягджилар Хани (Yağcılar Hanı) бере свій початок з 1940-х років. У минулому це місце було відомим торговим центром. У дворі відреставрованої будівлі, до складу якої колись входили об’єкти з видобутку нафти, які називали ягхане (yağhane), під платаном є зона відпочинку. Рекомендуємо під час подорожі зробити перерву на те, щоб попити чай у затінку під цим платаном.

Площа Сабурхане (Saburhane Meydanı)

Площа Сабурхане (Saburhane Meydanı) - це типове поселення, де унікальний архітектурний характер формується в гармонії з географією, і де водночас живуть дві різні культури - турецько-грецька та мусульмансько-християнська. Свою назву площа отримала через в’язницю, яка знаходилася тут раніше. Площа Сабурхане (Saburhane Meydanı) - це зразковий міський об’єкт, який налічує майже 400 зареєстрованих будинків, приблизно 170 зразків цивільної архітектури, близько 100 вулиць, а також має старі корчми, фонтани, базари, площі та мечеті. До деяких будинків можна дістатися, увійшовши через ворота, що знаходяться в глухих кутах будівель. Веранди та тераси, дерев'яні прикраси, вбудовані в стіну ванні кімнати у формі шаф - це особливі риси будинків в Муглі (Muğla) та у цьому регіоні загалом.

Будинки з димарями в Муглі (Muğla)

Природні та генеалогічно-культурні фактори середовища відіграють важливу роль у плануванні традиційних будинків в Муглі (Muğla), які є одним із важливих символів міста. Будинки в Муглі (Muğla) можна поділити на два типи - турецькі та грецькі. Ділення будинку на частини “Харемлік” та “Селямлик”, як в усій Туреччині, нне притаманно Муглі (Muğla). Частина будинку, яка виходила в сад, і, зазвичай, мала два поверхи, була житловою. Грецькі будинки являють собою двоповерхові кам’яні будівлі з простими лініями. Перший поверх цих будинків зазвичай використовують як склад, а другий - як житлову площу. Той факт, що будинки, які виходять на вулицю чи дорогу, не відокремлені стіною, свідчить про статус особи в суспільстві.

Найважливіша особливість, яка відрізняє будинки в Муглі (Muğla) від інших будинків регіону - це їх димарі. Клімат відіграє важливу роль у плануванні димоходів. Вони мають прямокутну форму, а також закриту верхню частину, щоб забезпечити захист від вітру й дощу. “Димохід в Муглі (Muğla Bacası)”, створений з плитки турецького стилю в руках професіоналів, став символом міста.

Історичний базар Араста (Arasta Pazarı)

Єдиним фактором, що зв’язував місто із зовнішнім світом, був маршрут Ізмир-Айдин-Джіне (İzmir-Aydın-Cine) та Тавас-Денізлі (Tavas-Denizli). Каравани, що використовували цей маршрут, проїжджали через Муглу (Muğla). Каравани верблюдів входили в місто з вулиці Секібаши (Sekibaşı), і, йдучи по цій дорозі, вони доходили до центру міста та зупинялись у Ягджилар Хани (Yağcılar Hanı) чи Коджахан Хани (Kocahan Hanı), які знаходяться в районі, який і сьогодні є комерційним центром міської заповідної зони. Каравани виходили з міста через район Сабурхане (Saburhane), доходили до Таваса (Tavas) на “Гірській дорозі Їланли” (“Yılanlı Dağ Yolu”), яка існує і сьогодні, а звідти вони переходили до Денізлі (Denizli). Відомо, що такі місця, як Ягджилар Хани (Yağcılar Hanı), Ібрагім Хани (İbrahim Hanı), Баджилар Хани (Bacılar Hanı), Балджоглу Хани (Balcıoğlu Hanı), Конакалти Хани (Konakaltı Hanı) та Коджахан (Kocahan), яких вже на сьогодні немає, колись були відомими місцями для відвідувачів. Вони були розташовані на трасі, якою проходив караван. На базарі Араста існували гільдії різних професій, іменами яких називали ті місця, де вони були найбільш поширені.

“Демірджілер Арастаси” (“Demirciler Arastası”) та Бакирджилар Арастаси” (“Bakırcılar Arastası”) і сьогодні називають так само. Табахане (Tabakhane), яке розташоване на півночі Арасти (Arasta), було важливим торговим центром у місті. Шкіра, яку тут обробляли, привертала велику увагу караванів. Іншими товарами, які були важливими для караванів, була тканина, виготовлена на ручних ткацьких верстатах, лісова продукція (деревина) та високоякісне вапно, видобуте на горі Хамурсуз (Hamursuz Dağı). Араста (Arasta) - традиційний торговий центр, розташований на перехресті північно-південного та східно-західного шляху (колишній шлях проходження каравану в Муглі (Muğla)), є районом комерційного значення, що відображає історичну структуру цивільної архітектури.

Гробниця Гюмюшкесен (Gümüşkesen)

Ця красива гробниця, за рішенням міської ради, була побудована для високошанованих людей та родин в Міласі (Milas), наприклад правителів чи полководців. Вона розташована в районі античного міського некрополя (кладовища) на східному схилі гори Содра (Sodra Dağı), на кордонах Міласа (Milas). Конструкція гробниці, виготовленої з мармуру, видобутого з кар’єрів на горі Содра (Sodra Dağı), зведена на рівній платформі. Вона складається з трьох частин: приміщення для поховань, в якому ховали померлих, середнього поверху, оточеного колонами, де проводилися релігійні церемонії, і верхнього поверху, що підтримується цими колонами.

Верхня частина, створена в результаті звуження великих мармурових блоків, й прикрашена геометричними та квітковими мотивами, ніби підкреслюючи важливість похованої людини, а також високий рівень майстерності в обробці каменю.

Мавзолей Галікарнаса (Halicarnassus' Mausoleum), який називають 7 чудом світу, має особливе значення і надзвичайно сугестивні паралелі у Східному Середземномор’ї та Північній Мезопотамії (Південно-Східна Анатолія). Завдяки техніці будівництва та характерним декораціям із мармуру, він датується II століттям.

Мечеть Куршунлу (Kurşunlu Mosque)

Мечеть Куршунлу (Kurşunlu Cami) - це мечеть османської епохи, розташована в районі Ментиши Балибей (Menteşe Balıbey). Вона була побудована в 1493 році Ес сеїт Шуджааддіном (Es seyit Şücaaddin). У 1900 році Шеріф Ефенді (Şerif Efendi) добудував нартекс. Мінарет був побудований Хаджі Ісмаїлом (Hacı İsmail) у ті ж роки. Найважливішою особливістю мечеті, яка раніше мала медресе з тридцятьма кімнатами, і через яку вона відрізняється від інших мечетей в Муглі (Muğla), є її великий, покритий свинцем, купол. Різьблені вручну прикраси, привезені з Родосу (Rhodes), які знаходяться всередині мечеті, були оброблені мареновими кольорами. Основні стіни, виготовлені з гладкорізаного каменю, мають характеристики сельджуцької архітектури.

Мечеть Шейха (Şeyh Mosque)

Вона була побудована шейхом Бедреттіном (Sheikh Bedrettin) у 1565 році. Мечеть кілька разів відновлювали, а на початку ХІХ століття добудували мінарет. Мечеть Шейха (Şeyh Cami) - одна з найстаріших мечетей в Муглі (Muğla) і займає важливе місце в історії. Евлія Челебі (Evliya Çelebi) вважає мечеть Шейха (Şeyh Mosque) у Муглі (Muğla), яку він відвідав у 1671 році, величним місцем.

Мечеть Єллі (Yelli Mosque)

Вона розташована на сході між міськими стінами, в районі Кепез (Kepez). Нартекс мечеті з центральним куполом перекритий двома склепіннями. На куполі зображені пастельні візерунки. До нартексу (навіс) можна потрапити через арку на північному куті західного фасаду, обробленого черепицею. Крім того, широкі двері зі сходу забезпечують прямий доступ до мечеті.

Кутові камені, дверна коробка та арки виготовлені з вапняку. Керамічні кубики, що знаходяться всередині стіни на рівні підвісок, забезпечують акустику в мечеті. Більшість кубиків були знищені під час заливання штукатурки. Мечеть датується XIV століттям.

Мечеть Фіруз Бей (Firuz Bey Mosque)

Будівля, яка знаходиться посеред великого внутрішнього дворика в районі Фіруз-Паша (Firuz Paşa) в центрі міста, була побудована в 1394 році. На південь мечеті, між Хісарбаши (Hisarbaşı) та Єлдегірмени (Yeldeğirmeni), знаходяться кімнати медресе. Будівлю називають мечеть “Куршунлу” (“Kurşunlu”) через покритий свинцем купол, а також мечеть “Гьок” (“Gök”) через колір мармуру, що використовується в основних стінах. У двір можна ввійти через три входи з трьох напрямків: півдня, півночі та сходу. Будівля, яка відрізняється характеристиками ранньої османської архітектури, має форму літери “Т”.

Монастир Єдилер (Yediler Monastery)

Він розташований у селі Гьоляка (Gölyaka Köyü), в межах районів Бафа (Bafa) та Мілас (Milas), провінції Мугла (Muğla).

Це один з найбільших монастирів в регіоні. Територія монастиря має велике подвір’я зі східної сторони та невелике подвір’я із західної, та повністю оточена скелями. На північ від невеликого дворика є верхній замок, оточений стінами, а з південної сторони - невеликий замок-притулок, укріплений бійницями.

На південному заході, ймовірно, знаходився релігійний центр. Тут є дві каплиці та печера з апсидою, утвореною стіною із внутрішньої сторони, що також використовується як каплиця. Увійти в підземну парадну кімнату каплиці можна вузькими сходами, що розташовані перед західною стіною церкви.

Тут можна побачити фрески із зображенням сцен з життя та смерті Ісуса, воскресіння Лазаря, розп’яття та воскресіння пророка Ісуса, а також інших важливих подій християнства.

Годинникова вежа

У 1895 році перший мер Мугли (Muğla) Хаджі Кадизаде Сулейман Ефенді (Hacı Kadızade Süleyman Efendi) та його дружина Пембе Ана (Pembe Ana) захотіли відтворити те, що вони побачили в Дамаску (Damascus) на шляху до Хіджазу (Hijaz). Отож, в них з’явилася годинникова вежа, яку побудував відомий грецький майстер Фільварус (Filvarus) (син Михайла Костянтина (Mikhail Constantine)).

Античне місто Міндос (Myndos)

Місто Міндос (Myndos) - одне з міст, про яке згадували античні письменники, і яке сьогодні часто називають Гюмюшлюк (Gümüşlük). Воно було засноване знаменитим царем Карії (Caria) Мавсолом (Mausole). До нього дуже легко дістатися. Окрім візантійських церков, кількох міських стін, залишків укріплень, відомих як Лелегійська стіна (Lelegian wall) та руїн пристані й вежі, тут майже нічого більше немає. Однак, якщо бути уважним, то можна помітити напівзакриті колони, сліди мозаїки та керамічні фрагменти. Це місце, яке Олександр Великий (Alexander the Great) взяв в облогу, але не зміг його завоювати, сьогодні є гарним рибальським селом.

Це одне з місць, де в античні часи виробляли вино. З думкою, що воно корисне для шлунку, вино Міндос (Myndos wine) змішували з морською водою і пили. Цей звичай існував і в інших місцях в ті часи. Місто Гюмюшлюк (Gümüşlük), яке раніше назвалося Міндос (Myndos), славиться своїми мандариновими садами. Хоча і не у великих масштабах, але плетіння килимів - це теж частина культури цього району.

За часів існування Мавзолею курорт Коюнбаба (Koyunbaba resort) поблизу Гюмюшлюка (Gümüşlük) використовувався як кар'єр. Це одне з місць, яке також варто побачити.

Античний театр в Бодрумі (Bodrum Antik Tiyatrosu)

Ця розкішна будівля датується IV ст. до н. е. Вона розташована на півночі античного міста Галікарнас (Halicarnassus) на південному схилі Гьоктепе (Göktepe), та раніше використовувалася як некрополь, тобто кладовище. Будівля має всі характеристики театру доримського імператорського періоду. Античний театр (Antik Tiyatro) - єдина будівля, що збереглася в Бодрумі (Bodrum) ще з класичної епохи. Серед цікавих особливостей театру - вівтар, куди перед іграми приносили жертви Діонісу (Dionysus), та отвори між деякими сидіннями. Відстань між кожним сидінням складає 40 см і театр вміщує 13 000 людей.

Церква в замку Кади (Kadı Kalesi Church)

Основна споруда церкви в замку Кади (Kadı Kalesi Kilisesi) досить гарна, проте вона все ще порожня і ніяк не використовується. Більшість її елементів привертають увагу як приклад епохи еллінізму. Раніше судді Бодрума (Bodrum) збирались у цих будівлях для прийняття важливих рішень. Під час Османської імперії церква в замку Кади (Kadı Kalesi Kilisesi) була найважливішим місцем, де приймалися місцеві рішення. В османський період будівлю використовували як пункт постачання, а згодом вона відіграла важливу роль у прикордонній торгівлі між островами Кос (Kos) і Калимнос (Kalymnos).

Замок в Бодрумі (Bodrum Kalesi)

Замок в Бодрумі (Bodrum Kalesi) було зведено на острові Зефіріон (Zephyirion), який у подальшому перетворився на півострів. Замок був побудований у 1406 році лицарями ордену св. Іоанна (St. Jean), штаб-квартира якого знаходилася на Родосі (Rhodes). Замок в Бодрумі (Bodrum Kalesi) зберігає оригінальний план і характер Лицарського періоду й відображає готичні архітектурні особливості. Замок є єдиним добре збереженим прикладом періоду існування лицарів св. Іоанна (St. John). Також його вважають середньовічниою пам’яткою, цілісність якої збережено найкраще. При будівництві замку використовували камені, що залишились після знищення Мавзолею, одного з семи чудес світу.

Після того, як у 1523 році лицарі св. Іоанна (St. Jean) залишили Бодрум (Bodrum), османи використовували замок як в'язницю до ХІХ століття. Під час Першої світової війни будівля постраждала від обстрілів британців та французів.

Музей підводної археології в Бодрумі (Bodrum Sualtı Arkeoloji Müzesi)

Сьогодні в бодрумському замку (Bodrum Kalesi) знаходиться бодрумський музей підводної археології (Bodrum Sualtı Arkeoloji Müzesi). Музей підводної археології в Бодрумі (Bodrum Sualtı Arkeoloji Müzesi) - один з небагатьох у світі і єдиний в Туреччині. У 1995 році музей отримав нагороду “Особлива похвала” на конкурсі “Європейський музей року”.

У бодрумському музеї підводної археології (Bodrum Sualtı Arkeoloji Müzesi) є 14 виставкових залів, і він має найбагатшу колекцію амфор Східного Середземномор’я у світі. У музеї також експонуються залишки з кораблів, що потонули в Яссиаді (Yassıada), Шейтан Дересі (Şeytan Deresi) та Серче Лімани (Serçe Limanı). Тут є відділ уламків скла з найстарішого корабля, що потонув у Серче (Serçe), звідки було вилучено 3 тони скла. Крім того, тут експонується найбільша у світі ісламська колекція скла.

Бодрумський музей археології складається із зали принцеси Карії (Karyalı Princess), англійської вежі, східноримського корабля, виставки турецьких лазень, скляної корабельної зали, німецької вежі, зали монет та ювелірних виробів, скляної зали, музею Зміїна вежа, зали з залишками корабля, що потонув в Улубуруні, підземелля, командорської вежі та зали зі скляними уламками Текташ (Tektaş).

Найбільша колекція амфор також знаходиться в Бодрумському музеї підводної археології (Bodrum Sualtı Arkeoloji Müzesi). Поруч зі склепінням знаходиться вежа Балти (Balta Tower) із залом “Острів королеви”.

Музей Галікарнасського мавзолею (Bodrum Mausoleion Anıt Müzesi)

Музей Галікарнасського мавзолею (Halicarnassus) (гробниця, побудована для Мавсола (Mausolus)), який вважають одним із семи чудес Античного світу, є одним із найважливіших історичних місць в Бодрумі (Bodrum), яке варто відвідати. Мавсол (Mausolus), один із членів династії Гекатомнідів (Hekatomnos), якого перси призначили сатрапом в районі Карія (Caria), розпочав будівництво Мавзолею ще за життя (у 353 р. до н. е.), а після його смерті будівництво продовжили його сестра та дружина Артемісія (Artemisia).

Мавсол (Mausolus), найважливіший правитель того часу, ймовірно, вирішив звести таку важливу споруду, щоб символізувати своє безсмертя та велич.

Турецький автор нарисів і романів Джеват Шакір Кабаагачли (Cevat Şakir Кабаачли), якого також називають “Рибаком з Галікарнаса (Halicarnassus)” написав про архітектуру Мавзолею наступне: “Тільки подумайте про це! Створюючи щось нове, відкидаючи всі традиції... Це зводить вас з розуму! Щоразу, коли я думаю про цей виклик, всередині мене ревуть бубен та барабан”.

У списку семи чудес світу зазначено, що висота мавзолею становить 80 футів. Це приблизно 50 метрів, тобто висота 20-поверхового багатоквартирного будинку.

Античні письменники стверджують, що архітектором будівлі був Піфей (Pytheos), який також був архітектором храму Храму Афіни у Прієні (Priene Athena Temple). Вітрувій (Vitrivius) каже, що найважливіші скульптори того часу працювали над цією будівлею в VI ст. до н. е. Серед скульпторів був і Бріаксис (Bryaxis) з Карії (Caria); і саме він створив статуї Мавсола (Mausolus) та Артемісії (Artemisia), що стоять на чотирикінній колісниці на вершині Мавзолею.

Пам'ятник проіснував 1500 років, але в 1304 році розвалився під час землетрусу. На сьогодні Мавзолей залишається одним із семи чудес світу.

Руїни Стратонікеї (Stratoniceia Ruins)

Античне місто Стратонікея (Stratoniceia) було засноване в ІІІ ст. до н. е. Сирійський цар Селевк І (Seleucus I) одружив свою дружину Стратоніку (Stratonice) зі своїм сином Антіохом (Antiochus). Тоді Антіох (Antiochus) заснував місто на ім’я Стратоніки (Stratonice), яка була його мачухою, а потім дружиною. Зі слів мандрівника й письменника Страбона (Strabon), місто було облаштоване красивими будівлями. З монет, знайдених під час розкопок, стає очевидним, що місто почало їх карбувати незалежно від Родосу в 167 р. до н. е., що тривало до часів Галлієна (Gallienus) (253-268 рр. н. е.). Акрополь міста знаходиться на вершині гори на півдні. Цей пагорб оточений стіною. На північному схилі, трохи нижче нинішньої магістралі, є залишки невеликого храму, збудованого для імператора.

Руїни Гераклеї в Латмусі

Латмус (Latmus) - це еллінське слово. У давнину регіон був відомий під цією назвою в честь богині-матері Лади (Mother Goddess Ladа). Елліни змінили назву Лада (Ladа) на Латмус (Latmus). На початку III ст. до н. е. протягом десяти років місто знаходилося під владою Плейстарха (Pleistarchus) з династії Птолемеїв. У той період воно мало назву Плейстархея (Pleistarcheia), а згодом було перейменовано Лізимахом (Lysimachus) на Александрію (Alexandreia). Але ці назви були не були постійними. Хоча невідомо, коли саме місто було побудовано, воно згадувалося у зв’язку з битвою під Мілетом-Магнезією (Miletos-Magnesia) у ІІ ст. до н. е. Під час римського періоду, після здобуття незалежності, його значення зросло. У VII-IX ст., коли місто стало єпископським центром, в ньому було побудовано багато церков та монастирів. Під час елліністичної доби Гераклея (Heracleia) в Латмусі (Latmus) пережила свій найяскравіший період. У 287 р. до н. е міські стіни були збільшені Лісімахом (Lysimachos). І їх довжина сягнула 6,5 км.

Через певний період, після зникнення Гераклеї (Heracleia), у першій половині VIII ст. н.е. побудували монастирі й церкви. 170 наскельних малюнків, які були знайдені, символізують перехід від палеолітичного до неолітичного часу.

Скельні гробниці в Кауносі (Kaunos)

Каунос (Kaunos), яке є одним із найцікавіших місць в Туреччині через свої скельні гробниці, та яке раніше було комерційно важливим портовим містом, перестало бути портом після того, як намиви перекрили вихід до моря. Акрополь, який є серцем міста, був побудований на пагорбі висотою 152 метри. Північна частина міських стін бере свій початок із середньовіччя. Довга стіна починається з північного боку гавані і тягнеться до крутих скель за селом Дальян (Dalyan). Північна частина стіни була побудована в період життя Мавсола (Mausolus), знаменитого сатрапа регіону Карія (Caria), де знаходиться Каунос (Kaunos). Його гробниця вважається одним із семи чудес світу і знаходиться в Бодрумі (Галікарнасос) (Bodrum (Halicarnassos)). Стіни в північно-західному напрямку відносяться до елліністичного періоду (323 р. до н. е. - 30 р. до н. е.), а стіни, що тягнуться до гавані, - до архаїчного періоду (750-475 р. до н. е.). Біля підніжжя акрополя знаходиться театр античного міста. Одна із будівель, що залишилась у західному напрямку театру, належить церкві, а всі інші - це залишки римської лазні та храму. Скельні гробниці, які можна побачити з Дальяна (Dalyan), та які датуються IV ст. до н. е., пізніше також використовувались у римський період. Вирізані в скелях порожнини, які можна побачити з пристані, - це місця, де розпалювали гігантські багаття, які слугували ліхтарями для суден, що наближалися до гавані для перевезення вантажу до Кауносу (Kaunos).

Античне місто Кнідос (Knidos)

Кнідос (Knidos), що був пов’язаний з Родоським союзом (Rhodes), є одним з найважливіших прибережних міст Західної Анатолії. Він розташований на мисі Текір (Tekir), в кінці півострова Датча (Datça Peninsula), де зустрічаються Егейське та Середземне моря. Кнідос (Knidos) мав розвинену торгівлю завдяки експорту вина. Місто, оточене стінами, укріпленими круглими та кутовими вежами, мало дві гавані - військову та торгівельну. Важливими будівлями та районами археологічних розкопок є Доричний храм (Dorik Tapınağı), Храм і вівтар Аполлона (Apollo), Круглий храм і вівтар, Будинок Асамблеї, Коринфський храм (Korint Tapınağı), сонячний годинник, що презентаціюує сезон і час, театр, храм Діоніса (Temple of Dionysus) та будинки на схилах, Одеон (Odeon), священне місце Деметри (Sacred Place of Demeter), Некрополь та півострів Кріо (Krio Yarımadası). Британський археолог Чарльз Ньютон (Charles Newton) під час розкопок у Кнідосі (Knidos) в 1858 році писав у своєму щоденнику наступне: “...Монументальна гробниця, гордість Галікарнаса: його мавзолей. Статуя Колоса Родоського, відлита з бронзи. Якщо там був Геліос, то у маленькому місті Кнідос була статуя Афродити, якою він пишався. Це та сама статуя, за яку Нікомед, цар Віфінії (на півночі Егейського регіону), обіцяв виплатити весь дохід міста. Усі борги Кнідоса могли б бути списані, але марно…” Хоча оголену скульптуру Афродіти, зроблену скульптором Праксителем (Praxiteles) для Кнідоса (Knidos), до сьогодні не знайшли, п’єдестал її видно.

Античне місто Тлос (Tlos)

У II ст. до н. е. місто Тлос (Tlos) вступило до Лікійської унії. Місто продовжило своє існування у візантійський період і, таким чином, стало одним з небагатьох давніх міст, яке збереглося до IX ст. Транспортний рух забезпечувався через район Кемер (Kemer) через трасу Фетхіє-Коркутелі (Fethiye-Korkuteli), що знаходилася за 13 км від замку в селі Яка (Yaka). Відомо, що історія міст Лікії (Lycia) сягає IV ст. до н. е. Оскільки старіших документів не було знайдено, ми не можемо знати точної дати заснування цих міст, але життя в Лікії (Lycia) починається у ІІ ст. до н. е. Сокира, випадково знайдена в Тлосі (Tlos), також є підтвердженням цієї тези. Відомо, що у ІІ столітті місто Тлос (Tlos) було відоме під назвою Талав (Talaw).

Меморіальна гробниця Гекатомна (Hekatomnos)

Мавзолей і заповідник Гекатомн (Hekatomnos Anıt Mezarı ve Kutsal Alanı) знаходиться в Міласі (Milas), районі Мугли (Muğla), одному з найважливіших міст регіону Карія (Caria) (південний захід Анатолії). Меморіальна гробниця та заповідник складаються із теменової стіни, колони Менандра, подіуму та могили (місце для перевезення, місце для гробниць, саркофаг та дромос). Пам'ятник має унікальну цінність з різних сторін: його вважають одним із семи чудес Античного світу, яке бере свій початок з більш раннього періоду, ніж Мавзолей Галікарнаса (Mausoleum of Halicarnassus). Пам’ятник має ті ж самі розміри, що й мавзолей, та у цих вимірах зберігся до наших днів. Найважливіша пам'ятка античного світу відрізняється високим рівнем архітектурного дизайну та якістю скульптурного оздоблення та настінних розписів. Особливо це стосується “Саркофагу з фресками”, який є єдиним прикладом у класичній та елліністичній Анатолії за своїми розмірами, якістю та та особливостями.

Античні міста Ксанф-Летоон (Xanthos-Letoon) (Список спадщини ЮНЕСКО)

Місто Ксанф (Xanthos) розташоване у кордонах провінції Анталія, за 46 км від Фетхіє (Fethiye), недалеко від села Киник (Kınık). Раніше місто було найбільшим незалежним адміністративним центром Лікії (Lycia), а в 545 р. до н. е. воно попало під владу персів. Приблизно через століття місто було повністю спалено. Після пожежі місто було відбудовано, і в ІІ ст. до н. е. воно навіть стало столицею Лікійської унії. Пізніше місто перейшло під контроль римлян, потім, до завоювання арабами (VII ст.), воно знаходилося під візантійською владою. У 1988 році місто, яке відображає наслідки лікійських традицій, елліністичного та римського періодів, а також сліди кожної з цивілізацій, що населяли його, було включено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Місто Летоон (Letoon), яке розташоване за 4 км від Ксанфу (Xanthos), в межах провінції Мугла (Muğla), в античні часи був релігійним центром Лікії (Lycia). В цьому священному місці знаходяться руїни монастиря, фонтану та римського театру, а також храми Лето (Leto), Аполлона (Apollo) та Артеміди (Artemis). Найбільшим храмом, присвяченим Лето, матері Артеміди та Аполлона, є храм Лето (Leto), який розташований на заході. Він був побудований за типом Периптера (Peripteros) і має розмір 30,25 на 15,75 м. Храм Аполлона (Apollo), побудований в доричному стилі та знаходиться у східній частині. Він менше зберігся, ніж храм Лето (Leto), і має розміри 27,90 на 15,07 м. Храм Артеміди (Artemis) розташований посередині обох храмів і має найменший розмір - 18,20 на 8,70 м. Летоон (Letoon) включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО разом із Ксанфом (Xanthos).

Острів Седір (Sedir Adası)

Дістатися до району можна екскурсійними катерами, які щоденно курсують з провінції Мугла (Muğla), округу Ула (Ula), району Акьяка (Akyaka), або на човнах, що знаходяться у селі Чамли (Çamlı) в району Мармаріса (Marmaris).

Острів, який раніше мав назву Кедрай (Kedreai), є поселенням зі східної сторони бухти Керамос (Keramos). Острів, який в турецький період називали “Шехіроглу” (Şehiroğlu), зараз має назву “Седір” (“Sedir”). Назва походить від кедрового дерева, але сьогодні на острові вже немає кедрових дерев.

Узбережжя острова простягається приблизно на 800 м і поділено на два острови - Ората (Orata) та Кючук Ада (Küçük Ada). Поселення на острові Седір (Sedir Adası) розмістилося на східній стороні перешийку, що ділить острів на дві частини. Театр, святі місця, резиденція, гавань та багато інших важливих цивільних та культових будівель міста знаходяться на цій території, яка оточена стінами. Некрополь, деякі порти та інші цивільні споруди розташовані на східній стороні основної частини осторову.

В античні часи, острів Седір (Sedir Adası) вважався власністю Родосу (Rhodos). Півострів Бозбурун (Bozburun Peninsula) - це частина Родос-Перая (Rhodos Peraia), яка майже повністю знаходилася під впливом Родосу (Rhodos) протягом багатьох років. У місті є театр, який вміщає 2500 осіб, святилище Аполлона (Apollon Sanctuary), Велика базиліка (Great Basilica), церква Кистак (Kıstak Church) та Агора (Agora).

Ідима (Idyma)

Античне місто Ідима (Idyma), історія якого налічує близько 2500 років, знаходиться в межах міста Акьяка (Akyaka), в північно-східному куті бухти Гьокова (Gulf of Gökova). Сьогодні руїни міста Ідима (Idyma) простягаються від села Гьокова (Gökova) до передгір'я гори Киран (Kıran Dağı). На пагорбі, який знаходиться на північ від села Гьокова (Gökova), можна побачити залишки акрополя міста, датованого IV-ІІІ ст. до н. е. На східній стороні цього ж пагорба знаходиться некрополь (кладовище), який є символом болю та смутку. Гробниці, що розміщені вздовж пагорба, були створені шляхом різьблення скель та побудовані у вигляді будинків для продовження свого життя після смерті. Деякі скельні гробниці були побудовані в дещо багатшому стилі. Різні форми храмів, які можна побачити в багатьох античних містах Анатолії, свідчать про соціально-економічні відмінності в період їх зведення. Найкраще збереженим прикладом скельних гробниць є монументальна скельна гробниця в районі Інішдібі (İnişdibi), між селами Акьяка-Гьокова (Akyaka-Gökova). На цій самій дорозі, на пагорбі біля Азмаку (Azmak), знаходиться візантійський замок.

Скельна гробниця Амінтаса (Aminthas)

У межах Фетхіє (Fethiye) є багато гробниць на скелях, що знаходяться на крутому схилі, 3 з яких - храмового типу, а інші відображають приклади цивільної архітектури. Одна з гробниць храмового типу, відома під назвою “Царська гробниця”, залишилася відносно цілою порівняно з двома іншими. Вона отримала назву “Гробниця Амінтаса” (“Aminthas Mezarı”) через напис “Амінтас (Aminthas), син Гермапія (Hermapias)” на центральній частині східних стін і датується IV ст. до н. е. Вона є проекцією фасадної стіни храму на скелі. Інші гробниці, які є символом міста й також знаходяться на тому ж схилі, є зразками, що дають уявлення про рівень метало- і деревообробки у Лікійському регіоні (Lycian Region)

Двері, що розділені на чотири панелі, ведуть до поховальної камери, яка всередині має форму трикліній.

У XVIII-XIX ст. багато мандрівників відвідували античне місто Тельмесос (Telmessos), щоб подивитися на скельні гробниці.

Каякьой (Kayaköy)

Каякой (Kayaköy) - це село, яке знаходиться за 8 км на південь від Фетхіє (Fethiye) та яке раніше було відоме під назвою Кармілісс (Karmilissos). Хоча за філологічними даними воно датується ІІІ ст. до н. е., не було виявлено ніяких знахідок, що датуються пізніше IV ст. до н. е. Всі будівлі на схилі міста були побудовані греками, які там проживали у другій половині XIX ст., та в першій чверті ХХ століття, згідно права, наданого меншинам Османської імперії, та залишили його через обмін населенням між Грецією та Туреччиною. В результаті, дерев’яні двері, вікна та зовнішні частини будинків занепали через вплив природних факторів, і село мало вигляд міста-привида. До того, як село було занедбане, там було близько 350-400 будинків, побудованих таким чином, щоб вони не закривати один одному сонячне світло. Двоповерхові будинки мали площу не більше 50 кв. м. Перші поверхи зазвичай служили як підвали. Біля входу кожного будинку була підземна цистерна, в яку з даху стікала дощова вода. Окрім житлових приміщень, серед будинків є багато каплиць, дві великі церкви, школа та митниця.

Пляж Ізтузу (İztuzu Plajı) - довгоголові морські черепахи (Caretta Caretta)

Пляж Ізтузу (İztuzu Plajı) - один із останніх пляжів, де водяться морські черепахи, і другий пляж у світі, який зберігає природю недоторканість. Милі мешканці пляжу Ізтузу (İztuzu) - черепахи, що мають довжину 1-1,5 метра й вагу 150 кілограмів. Ці милі створіння виходять на берег моря, за допомогою задніх ніг викопують нори, відкладають яйця і повертаються у море. Після того, як проходить певний період часу, вони інстинктивно орієнтуючись на місцевості прямують до моря. Це не так просто, оскільки потрібно багато часу, щоб новонароджені черепахи подолати шлях до моря на своїх крихітних ніжках. Їм треба прийти до місця призначення, поки не вийде сонце. В іншому випадку, вони стануть жертвою спеки або птахів. Звичайно, навіть коли вони дісталися до моря, це не означає, що небезпека закінчилася. Поки вони не досягнуть певного розміру, вони легко можуть стати кормом для риб. Слідуючи своїм інстинктам, невелика кількість морських черепах, які виростають і досягають гігантських розмірів, повертаються на берег, де вони народились, щоб відкласти яйця.

Коли настає час вилуплення, на пляжі забороняють світло або вогонь, оскільки це вводить в оману молодих черепах і заважає їм знайти море. Яйця охороняють і на пляжі заборонено перебування сторонніх людей. Під час нересту екологи з усього світу влаштовують тут табір і, при необхідності, допомагають черепахам у їх марші.

Прогулянка античними дорогами

Район Мугла (Muğla) має великий потенціал з точки зору багатьох альтернативних видів туризму, крім відпочинку на морі, піску та сонці. Лікійська (Likya Yolu), Карійська (Karia Yolu) та Канунська стежки (Kanuni Yolu) - це пішохідні маршрути, які використовують для трекінгу, який є альтернативним видом туризму.

Лікійська стежка (Lycian Road), яка є однією з найстаріших відомих доріг, простягається на 540 км і сполучає 19 античних міст. Це одна з 10 найкращих стежок для пішохідних маршрутів на великі відстані у світі.

Лікійська стежка (Lycian Way), яка має тисячолітню історію і якою досі користуються кочовики, починається від Фетхіє (Fethiye) і тягнеться до Анталії (Antalya). Вона проходить між узбережжям і горами і, як правило, складається з римських доріг, античних стежок. Вздовж шляху є такі чудові місця, як затока Кабак (Kabak Koyu), затока Дженнет (Cennet Koyu), Долина метеликів (Kelebekler Vadisi), Патара (Patara), Кекова (Kekova), затока Корсан (Korsan Koyu), маяк Гелідонія (Gelidonya Lighthouse), Адрасан (Adrasan), Чирали (Çıralı); античні міста, такі як Антифеллос (Antiphellos), Сдима (Sdyma), Летоон (Letoon), Лімира (Limyra), Сімена (Simena), Ксанф (Xanthos), Патара (Patara), Аполлонія (Apollonia), Химера (Chimera), Міра (Myra), Олімпос (Olympos), Фаселіс (Phaselis). Відвідувачі можуть скупатися в одній з незайманих заток, а також зупинитися в одному з гостьових будинків чи наметі.